Історія успіху: як його осягнути

І ще, ми тут говоримо про успіх. Як стати успішним? Дуже просто. Коротка характеристика у відео. 

Історія успіху: зробити хобі справою свого життя

Дуже люблю пекти, працювати з тістом, бо це заспокоює. Аромат випічки, кориця, ваніль, тепло - у цьому є щось родинне. Ділитися і пригощати, хіба це не приємно? Готувати для інших.
Дехто напевно в юності марить університетами, а мені (поряд із психологією) хотілося мати власну кафешку, де смачна кава і тепла випічка. Почавши від мрій, доклавши чимало праці, можна осягнути успіху як ця мила дівчина.

Мандрівки з друзями

Цей відважний хлопчина мандрував найцікавішими містами світу у звичайному наплічнику. Бо у нього є друзі.   Лише дрібка доброти здатна змінити чиєсь життя.

Історія успіху: щаслива сім`я

Коли вперше побачила ці усміхнені обличчя, то спочатку звернула увагу, які ж вони щасливі. Іноді треба лише трохи відваги, щоб осягнути щастя. 

Подружжя Ореста і Марічки абсолютно звичайне. Двоє діток, сімейні клопоти, брак часу. Чоловік, буває, затримується на роботі, дружина в декреті шукає, як реалізувати творчість удома.

Про таких людей, як Орест, кажуть, що їх є “всюди і багато”. Попри невисокий ріст (у чоловіка 1,30 м) він надзвичайно товариський і веде активний спосіб життя. Його дружина досі згадує, як уперше зустріла майбутнього чоловіка в львівському соборі св. Юра, де, цитую: “На нього налетіла зграя дівчат з вигуками: «О, Орест! Орест!» Він там автографи словесні роздавав…” Але Марічка не ревнує, просто загадково усміхається. (…)

МАРІЧКА: Зараз я не помічаю, що ми якась неординарна сім’я. Хіба що деколи на вулиці ловимо погляди – чи то захоплення, чи то здивування. Я особисто ніколи не звертала уваги на те, що Орест не такий, як усі. Просто брала його за руку і гуляла з ним. Так, я можу бути деколи відважнішою й ініціативнішою. Пригадую, це я перший раз цьмокнула Ореста (сміється). (…)

ОРЕСТ: Марічці я довіряв, а от знайомство з її родичами було для мене певним викликом. Бо мій ріст такий, який є. І я не так хвилювався, що це знайомство буде викликом для мене, як навпаки – я стану викликом для когось.

Ще коли ми зустрічалися, я дуже хотів познайомитися з мамою Марічки і подивитися, якою буде зворотна реакція. Я, як і Марічка, виріс у селі і знаю сільську ментальність, яка трохи інша, ніж у місті. Бо тут ти собі ходиш, ніхто тебе не знає. Хтось може якось подивитися, а хтось не зверне уваги.

У селі все по-іншому. Особливо коли приїжджає якийсь “кавалєр до дівки” (сміються). Але я люблю виклики і вірю, що поки людина їх має – вона розвивається. Познайомився я з мамою, з сестрами – нічого не сталося. (...)

Мені допомагає те, що я практикую християнський спосіб життя – ходжу до церкви, читаю Євангеліє і знаю, що я є унікальний. І маю це використати!

Фрагменти з матеріалу Marichka Chygin "Ми любимо виклики!", КАНА №2, лютий 2017.

Фото і стаття взяті тут  https://www.facebook.com/zhurnal.Kana/photos/a.236711929792383.58599.236552619808314/974846965978872/?type=3&theater 

Розширяємо горизонти: як мандрувати світом на візочку

Для відважних. Досить практична стаття, як не пропасти у такому складному світі, а з іншого боку - можливості є усюди, важливо їх побачити. Сподіваємося, що в Україні мандри на візочку стануть більш доступними уже скоро. 

Подготовка любого путешествия – дело хлопотное, тем более, если ты на коляске. Здесь у тебя есть две опции: либо ехать, либо нет. Наш совет: конечно же, ехать! Но постарайся продумать свою поездку в деталях, и будь готов(-а) ко всему. Если у тебя отличная компания, удобные билеты и чёткий план, то шансы, что путешествие окажется удачным, очень велики. Молодая писательница Ксения Шталенкова, которая к своим 23 годам уже успела не только прокатиться по Европе, но и сгонять в США и Мексику, делится лайфхаками по путешествиям для тех, кто передвигается на инвалидной коляске.

Трезво оценивай ситуацию

Если ты передвигаешься на коляске и собираешься в путешествие, то в первую очередь тебе нужно максимально объективно оценить силы, причём не только свои, но и тех ребят, с которыми ты отправляешься в дорогу.

Идеальных условий не бывает нигде: даже в самом роскошном пятизвёздочном отеле, уверяющем в предоставлении всех благ цивилизации, тебя может подстерегать какая-нибудь досадная мелочь, действующая на нервы. Чтобы вдруг не обнаружить, что весь отпуск придётся умываться в тазике, потому что на вкус садиста-дизайнера ванную комнату в твоём номере непременно нужно было уставить травмоопасными шкафчиками, преграждающими путь к раковине и прочим увеселениям, лучше заранее позаботиться о том, куда ты едешь и где планируешь остановиться. Если ты точно знаешь, что тебе не справиться со ступеньками (даже если тебе обещают, что их всего одна, да и всегда на месте будет кто-нибудь, готовый прийти на помощь) или не протиснуться в узкую дверь, то лучше не рисковать и поискать тот вариант, который будет наиболее комфортным.

Убедись, что специальный номер – это действительно специальный номер, а не просто формальность: уточни у администраторов наличие пандусов и лифтов в здании, ширину дверных проходов не только на входе в номер, но и в ванную комнату, а также есть ли в ней специальное оборудование, установлена там ванна или душ. Попроси прислать фотки.

Убедись, что ты сможешь без проблем выйти на улицу. Как-то раз мы с родителями поехали в Болгарию, где, по обещаниям туроператоров, море было всего в 50 метрах от нашей гостиницы. Так в общем-то и было, но только – по вертикали. Да ещё и с головокружительной лестницей. Мы нашли кружной путь, на который приходилось тратить кучу времени. Но нормальные герои всегда идут в обход!

Часто, чтобы найти вход, оборудованный для коляски, здание действительно нужно обойти. Поэтому держи глаза широко открытыми и ориентируйся по указателям или сверяйся с местными. Второй/запасной/чёрный/аварийный вход должен быть, по крайней мере, по правилам пожарной безопасности. В большинстве зданий в несколько этажей есть и потайной грузовой лифт. Например, в музеях тебя вполне могут прокатить вместе с экспонатами (даже в минском Дворце искусств есть лифт!). Очень многие объекты на самом деле доступны, но стратегические ходы иногда нужно рассекречивать. Если только это не бывшее бомбоубежище.

 За матеріалами:  https://34travel.me/post/kak-puteshestvovat-na-invalidnojj-kolyaske

Брошура: діти з особливими освітніми потребами у школі

Документ доступний за посиланням:

https://drive.google.com/open?id=0Bw_Npg_EYA2KRXUzM1NvMEhQS2s

Історія успіху: вчимося любити

Хочу ввести нову рубрику, Історія успіху людини з особливими потребами. 
Читаючи історію цього хлопчика, неможливо залишитись байдужим до його страждань. Водночас неможливо не відчути його шаленої любові до життя. Відваги! 

* * *
Инвалидная коляска. Американская инвалидная коляска. У меня в руке – джойстик управления. Послушная машина перемещает мое обездвиженное тело по улице небольшого американского городка.
Я переезжаю на красный свет. Это и не удивительно. Я перехожу первую в моей жизни улицу. Коляска еще не совсем послушна приказам моей парализованной руки.
Машины стоят.
Из машины, стоящей в левом крайнем ряду, высовывается радостный водитель, машет рукой и кричит что-то ободряющее.
Подходит полицейский. По моему ошалелому виду он догадывается, почему я нарушил правила.
– У вас все в порядке?
– Да.
– Вы поступили очень правильно, когда решили выйти на улицу. Удачи вам!